Історія кафедри
аерокосмічних систем управління починається з 1965 року, коли з частини колективу співробітників кафедри електрообладнання літальних апаратів (ЕОЛА) електротехнічного факультету (ЕТФ) Київського інституту цивільного повітряного флоту (КІ ЦПФ) була утворена кафедра Авіаційних приладів і автоматів (АПА).
одна з найстаріших кафедр факультету аеронавігації, електроніки та телекомунікацій і в університеті.
Вона є провідною кафедрою в галузі підготовки фахівців із новітніх технологій проектування, виробництва і експлуатації кібернетичних систем різного призначення, застосування сучасних інформаційних систем та технологій в аерокосмічних системах управління, науково-технічній експертизі якості функціонування складних систем. В своїй роботі кафедра враховує перспективні індустріально-технічні тенденції в найбільш розвинених державах світу, як нагальну потребу індустрії, бізнесу, наукових досліджень у формуванні професійних кадрах, здатних вирішувати питання створення та експлуатації високоінтелектуальних технічних, кібернетичних і організаційних систем на основі останніх досягнень світової науки і технологій.
В першу чергу це стосується таких наукоємних галузей, як авіація, ракетно-космічна техніка, роботизовані комплекси сучасних підприємств, які є пріоритетними в будь-якій розвиненій країні світу, тому що в значній мірі впливають на її майбутнє. При сучасних жорстких вимогах до якості складної техніки, зростаючій конкуренції при її створенні, у всьому світі існує постійна потреба в професіоналах, які володіють сучасними наукоємними технологіями. При цьому враховується, що абсолютна більшість сучасних складних систем розробляються як програмно-інтенсивні системи, засновані на інформаційних технологіях.
одна з найстаріших кафедр факультету аеронавігації, електроніки та телекомунікацій і в університеті.
Вона є провідною кафедрою в галузі підготовки фахівців із новітніх технологій проектування, виробництва і експлуатації кібернетичних систем різного призначення, застосування сучасних інформаційних систем та технологій в аерокосмічних системах управління, науково-технічній експертизі якості функціонування складних систем. В своїй роботі кафедра враховує перспективні індустріально-технічні тенденції в найбільш розвинених державах світу, як нагальну потребу індустрії, бізнесу, наукових досліджень у формуванні професійних кадрах, здатних вирішувати питання створення та експлуатації високоінтелектуальних технічних, кібернетичних і організаційних систем на основі останніх досягнень світової науки і технологій.
В першу чергу це стосується таких наукоємних галузей, як авіація, ракетно-космічна техніка, роботизовані комплекси сучасних підприємств, які є пріоритетними в будь-якій розвиненій країні світу, тому що в значній мірі впливають на її майбутнє. При сучасних жорстких вимогах до якості складної техніки, зростаючій конкуренції при її створенні, у всьому світі існує постійна потреба в професіоналах, які володіють сучасними наукоємними технологіями. При цьому враховується, що абсолютна більшість сучасних складних систем розробляються як програмно-інтенсивні системи, засновані на інформаційних технологіях.
Після 2000 року кафедра перейшла на нові технології навчання, впроваджуючи комп’ютери та комп’ютерні класи в навчальний процес. Це дозволило інтенсифікувати та зробити навчання більш насиченим. Кафедра відкрила філії в Інституті кібернетики та ЦНДІ навігації і управління рухом. Вчені кафедри, такі як Блохін Л.М., Тунік А.А., Азарскова В.М., Машкова О.А., Чіковані В.В. та інші, активно здійснюють науковий пошук. За цей час успішно захищені дисертації багатьох аспірантів.
Наукові дослідження кафедри включають розробку технологій для комплексів навігації та управління, які впроваджені у численних підприємствах. Кафедра активно працює у сфері створення робастних систем управління, включаючи роботу над алгоритмами синтезу для безпілотних та пілотованих літальних апаратів.
Зокрема, розроблені технології проектування літаючої лабораторії для досліджень у повітряному і водному просторах в Антарктиці. Кафедра також успішно впроваджує нові спеціалізації та напрямки підготовки фахівців у галузі системної інженерії та автоматизації.
Результатом наукових досліджень є створення експериментальних зразків високоточного цифрового гіроскопічного вимірювального приладу, застосованого у різних галузях, включаючи авіацію, космос, морську та наземну техніку.
Розроблена концепція орбітального космічного літака та наземного комплексу для пілотованого і безпілотного використання з доставкою на низькі орбітальні станції і поверненням з орбіти. Методологія проектування стабілізованої платформи для наземних об’єктів та алгоритми інтеграції рівнянь обертового і поступального рухів спрощують процеси наведення та стабілізації. Розроблені алгоритми для систем навігації та управління польотом БПЛА використовують методи нечіткої логіки та штучного інтелекту.
Теоретичні розробки в області динаміки макросистем використовуються при розв’язанні практичних завдань. Випускники орієнтовані на управління технічними та технологічними системами, літальними апаратами та організаційними системами з використанням досягнень кібернетичної науки та інтелектуальних технологій.
Серед навчальних дисциплін – комп’ютерні науки, інтелектуальні технології, теорія управління, автоматизовані системи, технології штучного інтелекту тощо. Об’єктами діяльності стають кібернетичні комплекси, автоматизовані системи управління, бази даних, системи навігації та управління польотом БПЛА.
Обличчя кафедри: Керівництво в різні роки
До складу кафедри увійшли п’ять викладачів і три особи навчально-допоміжного складу.
В 1938 році він вступив до Ленінградського держуніверситету, в якому провчився до 1941 року. З початком Великої Вітчизняної Війни в 1941-1942 роках знаходився в Ленінградській армії народного ополчення, де був поранений та демобілізований. З 1942 по1945 рік навчався в Московському авіаційному інституті.
Після закінчення інституту працював інженером на авіаційному заводі. В 1947 році вступив до аспірантури Ленінградського інституту приладобудування. З 1951 року асистент, після захисту кандидатської дисертації – доцент кафедри теоретичних основ електротехніки ЛІАП. З жовтня 1962 року обраний деканом електротехнічного факультету та завідувачем кафедри електрообладнання літальних апаратів. За час роботи на кафедрі В.В. Шершун мав понад 45 публікацій, в тому числі 9 навчальних посібників з теорії гіроскопії, гіроскопічних приладів та пілотажно-навігаційних комплексів.
У 1941 році він закінчив факультет електротехніки Московського електротехнічного інституту інженерів зв’язку. В 1941–1943 роках працював оператором Новосибірської кіностудії. З 1943 по 1963 рік був завідувачем лабораторії Новосибірського інституту мір і вимірювальних приладів, а з 1963 по 1966 рік – завідувачем відділу Інституту автоматики і електрометрії Сибірського відділення АН СРСР. З 1966 по 1987 роки очолював кафедру авіаційних приладів і автоматів Київського інституту інженерів цивільної авіації. У 1953 році захистив дисертації на тему «Методи і апаратура для визначення параметрів матеріалів і речовин у частотному діапазоні до 750 МГц», а в 1964 році – «Вимірювання ємностей при високих частотах».
Наукові дослідження пов’язані з розширенням меж і підвищенням точності вимірювання параметрів електричних кіл у широкому діапазоні частот. Вперше в світовій метрологічній практиці створив набори індуктивних мір добротності до 200 МГц, що послужило основою для Державного еталону СРСР. Розробив нові ємнісні датчики та вимірювальні схеми авіаційних паливомірів, які застосовуються на літаках Ту-154, Іл-76, Як-42, Іл-86. Створив ємнісний датчик для дослідження фретинг-корозії металів, прилад для обліку часток домішок у мастилах, ємнісний датчик для гіроприладів ракет та прилад для контролю товщини ниток з бору.
Здобув ступінь доктора технічних наук та був визнаний старшим науковим співробітником і професором. Був нагороджений медаллю «В пам’ять 1500-річчя Києва» (1981), Почесною Грамотою Верховної Ради УРСР (1984) і відзнаками «Винахідник СРСР», «Відмінник вищої школи СРСР». Підготував 2 докторів і 9 кандидатів наук, а його наукові праці налічують понад 130.
Кафедра також розвивалася, додавалися нові дисципліни, приміщення та робочі позиції для студентів та фахівців. Робота з підготовки кваліфікованих фахівців для кафедри зросла, і кафедра була поділена у 1978 році на дві: кафедру автоматизованих бортових систем управління та кафедру метрології та вимірювальної техніки.
В 1959 році закінчив Київський політехнічний інститут та до 1970 року працював провідним інженером науково-дослідного відділу Спеціального конструкторського бюро Київського заводу автоматики ім.Г.І. Петровського. У 1969 році, без відриву від виробництва, успішно закінчив аспірантуру на приладобудівному факультеті Київського політехнічного інституту і захистив кандидатську дисертацію за спеціальною темою. З травня 1970 року працює старшим викладачем, доцентом, професором, і завідує кафедрою в НАУ.
Докторську дисертацію він захистив у 1985 році на тему “Динамическое проектирование оптимальных непроизвольных структур комплексов стабилизации движения при стохастических эксплуатационных воздействиях (на примерах авиационной техники)”. В дисертації закладено основи сучасної теорії оптимальних стохастичних систем стабілізації, запропоновано методи та алгоритми структурної ідентифікації моделей динаміки багатовимірного рухомого об’єкта і впливів на нього не контрольованих випадкових факторів у штатних режимах функціонування об’єкта. В 1987 році отримав звання професора.
Між 1986-1991 роками, паралельно з роботою в НАУ, він був науковим керівником циклу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт в Центрі підготовки космонавтів. Там він керував оптимальною модернізацією управління унікальним багатовимірним імітатором аерокосмічного польоту для імітації руху космічного апарату “Буран” в приземних шарах атмосфери, а також структурною ідентифікацією моделей динаміки космонавтів під час керування польотом. За плідну роботу в Центрі підготовки космонавтів, а також за розробку технологій створення вітчизняних оптимальних систем управління та навігації рухомими об’єктами в 1995 році, йому було присуджено Премію ім. академіка М.К. Янгеля НАН України. За цикл робіт у Центрі підготовки космонавтів і розробку новітніх наукоємних технологій у 1998 році він отримав Державну премію України в галузі науки і техніки. Л.М. Блохін створив наукову школу в галузі наукоємних технологій для розробок та впровадження оптимальних систем управління багатовимірними динамічними об’єктами різного призначення при стохастичних збуреннях.
В останні роки він розробив новий метод і алгоритми синтезу робастних оптимальних систем стабілізації, оновив теорію оптимальної багатовимірної фільтрації та розробив новий підхід і технології динамічної атестації і експертизи якості рухомих вимірювано-керуючих комплексів. В останні роки він також викладав такі навчальні дисципліни, як “Статистична динаміка систем управління”, “Технології системного управління організаціями”, “Системи управління літальними апаратами” та ін
В 1968 році закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації. Після закінчення працював в КІІЦА на різних інженерних посадах, начальником відділу в науково-дослідній частині та науково-дослідному моделюючому центрі під науковим керівництвом визначного вченого в галузі механіки та технічної кібернетики академіка О.І. Кухтенка над виконанням Державної програми по створенню та впровадженню перших вітчизняних тренажерів для тренування космонавтів до польотів на Місяць та інші планети. В цей же час з’являються перші наукові публікації з питань моделювання динаміки польоту, розробки систем управління складними динамічними об’єктами.
Приймав безпосередню участь у розробці, створенні та випробуваннях двох комплектів посадочного модуля космічного корабля-місячника “Сіріус”, установці їх в РКК “Енергія” та Центрі підготовки космонавтів. Тренажерний комплекс “Сіріус” впродовж значного часу використовувався для вирішення задач тренажерної підготовки космонавтів, а після переобладнання і модернізації за участю фахівців КІІЦА – для тренування радянських і американських космонавтів по програмі “Союз-Аполон”.
В 1975 році закінчив аспірантуру за спеціальністю “Обчислювальна математика”. З 1977 року по 1983 рік працював помічником ректора інституту, поєднуючи науково-дослідну і викладацьку роботу.
Захистив кандидатську дисертацію на тему “Методика і алгоритми визначення в процесі експлуатації динамічних характеристик літальних апаратів”, в якій було вирішено проблеми підвищення динамічних характерне тик літака ТУ-144. В подальшому ця методика була успішно застосована при проектуванні системи управління літака АН-124 (Руслан). Основні напрями наукової діяльності в цей період: методи і алгоритми створення оптимальних систем управління рухомими об’єктами, методи і алгоритми структурної ідентифікації динаміки систем управління, авіаційні і космічні імітатори польоту і тренажери. З 1982 приймав участь як відповідальний виконавець цілої низки НДР з проблем оптимізації систем управління динамічними об’єктами різного призначення.
Звання старшого наукового співробітника було присвоєно в 1985 році. З 1984 по 1991 рік член Міжвузівської координаційної секції Наукової Ради АН СРСР з проблем навігації і управління рухом. З 1985 року разом з Центром підготовки космонавтів приймав участь у проведенні комплексу наукових досліджень по створенню тренажера для тренування космонавтів за програмою підготовки екіпажів корабля багаторазового використання “Буран” на базі чотирьох-ступеневої центрифуги ЦФ-18.
Основні напрями наукової діяльності в цей період: методи і алгоритми створення оптимальних систем управління рухомими об’єктами, методи і алгоритми структурної ідентифікації динаміки систем управління, авіаційні і космічні імітатори польоту і тренажери. З 1982 приймав участь як відповідальний виконавець цілої низки НДР з проблем оптимізації систем управління динамічними об’єктами різного призначення.
Проведений комплекс робіт дозволив модернізувати складну систему управління рухомістю імітатора, що була створена відомою шведською фірмою АSЕА з застосуванням обладнання і обчислювальної техніки фірм Франції і США, на порядок підвищити точність відпрацювання програмних рухів аерокосмічних об’єктів і забезпечити підвищення рівня безпеки при льотно-космічній підготовці.
З 1992 по 1995 навчався в докторантурі і займався науково-дослідною роботою на замовлення Міністерства промислової політики та Міністерства оборони України по розробці концепції, методів та засобів для напівнатурного моделювання з метою сертифікації, атестації та ресурсних випробувань літальних апаратів та їх систем наведення. За цикл науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт “Розробка методології створення оптимальних і модифікації існуючих імітаторів аерокосмічного збуреного польоту і оптимальних систем стабілізації рухомих об’єктів” відзначений Премією імені академіка М.К. Янгеля Національної академії наук України.
В 1998 році захистив докторську дисертацію на тему: “Методологія оптимальної модернізації управління аерокосмічними імітаторами польоту і тренажерами”. За цикл науково-дослідних, дослідно-конструкторських та впроваджу вальних робіт по створенню першої вітчизняної системи курсовизначення та новітніх технологій автономної навігації присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки за 1998 рік.
З 2000 по 2004 рік очолював факультет систем управління, а з 2010 по 2014 рік Інститут аерокосмічних систем управління.
Підготував 8-м кандидатів і 2 доктора технічних наук. Проводить підготовку аспірантів і докторантів. Виступав з доповідями на багатьох міжнародних симпозіумах, конгресах і конференціях. Опублікував понад 300 наукових праць, серед яких п’ять монографій, підручники та навчальні посібники, має 18 свідоцтв на винаходи та патенти. Серед яких: «Методологія оптимальної модифікації управління аерокосмічними імітаторами польоту та тренажерами», «Робастні методи оцінювання, ідентифікації та адаптивного управління», «Методологія конструювання оптимальних систем стохастичної стабілізації», «Аналіз та прогнозування фінансових інструментів в умовах кризи», «Аналітичне конструювання оптимальних систем стохастичної стабілізації рухомих об’єктів». Також вийшли друком підручники «Експериментальне випробування та дослідження систем» і «Надійність систем управління та автоматики», 5 навчальних посібників.
Приймає активну участь у громадській діяльності: член спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій, член правління, заступник голови Комітету «Освіта і наука» Аерокосмічного товариства України, Міжнародної Транспортної академії України, Міжнародної академії “Інформатизація, зв’язок, управління в техніці, природі, суспільстві”.
Професор Азарсков В.М.відзначений Державними і галузевими нагородами України: «Заслужений працівник транспорту України», «Почесний працівник авіаційного транспорту України, «Почесною Грамотою Київського міського голови», «Ювілейною медаллю «В пам’ять 1500-річчя Києва», «Ветеран труда».
За значний внесок в розвиток космічної галузі відзначений галузевими відзнаками: «За заслуги» Національного космічного агентства України, «Почесний працівник космічної галузі України» та «Ветеран космічної галузі України», ювілейною медаллю та двома дипломами імені Ю.О.Гагаріна, ювілейними медалями Ю.В.Кондратюка, М.К. Янгеля, Г.Т. Берегового, О.М. Макарова, «25 років Державному космічному агентству України», «Зірка космонавта Леоніда Каденюка».
За багаторічну сумлінну працю, значний внесок у розбудову, зміцнення та розвиток університету, досягнення у педагогічній, науковій діяльності, в підготовці висококваліфікованих фахівців, впровадження результатів наукових досліджень в авіаційну, космічну та оборонну галузі Українинагороджений Нагрудним знаком МОН України «За наукові та освітні досягнення», Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, Відмінник освіти України, «Ветеран НАУ», «За сумлінну працю», «Подяка ректора», Почесною грамотою «За особливі заслуги перед Національним авіаційним університетом».